«ТРЕБА ВМІТИ ПІДДАВАТИ НАУКОВІЙ КРИТИЦІ ДОКУМЕНТИ РАДЯНСЬКИХ СПЕЦСЛУЖБ…», – ОЛЬГА ЗБРОЖКО, МОЛОДШИЙ НАУКОВИЙ СПІВРОБІТНИК МУЗЕЮ «ТЮРМА НА ЛОНЦЬКОГО»

У Львові 13 квітня відбувся науковий семінар “Документи радянських спецслужб про ліквідацію УГКЦ: три історії виживання (о.Гавриїл Костельник, о.Йосиф Кладочний, о.Микола Хмільовський)”.Доповідачка Ольга Зброжко, молодший науковий співробітник Національного музею-меморіалу “Тюрма на Лонцького” та ЦДВР, розповідала про особливості адаптації та супротиву підпільного священства УГКЦ до тиску радянських спецслужб на прикладі трьох біографій греко-католицьких священиків.IMG_2324

У своєму дослідженні доповідачка послуговувалася відкритими архівно-кримінальними справами Галузевого державного архіву СБУ (ГДА СБУ) та Державного архіву Львівської області (ДАЛО), а також працями Ярослава Дашкевича, Олександра Пагіря, о. Олега Гірника.

На початку своєї доповіді науковець зауважила:

«Треба вміти піддавати науковій критиці документи радянських спецслужб, пам’ятаючи про їхню специфіку: популізм, заідеологізованість, упередженість. Часто так буває, що, порівнявши мову документу із живою мовою, розумієш: людина так не могла висловлюватися і будувати свої думки, навіть якщо вони передані в офіційно-діловому стилі».

IMG_2366-2Ольга Зброжко обрала постаті о. Гавриїла Костельника, о. Йосифа Кладочного та о. Миколи Хмільовського тому, що їхні долі є своєрідними відображеннями трьох моделей поведінки греко-католицького духовенства під час переслідування та заборони «уніатів» радянською владою.

Вітдак, о. Гавриїл Костельник, відомий не тільки як очільник Львівського псевдособору 1946, але й богослов, за словами О. Зброжко, обрав модель «пристосування задля збереження».

«Раніше існувало кілька міфів про те, чому о. Г. Костельник пішов на співпрацю з радянським КДБ, – почала О. Зброжко. –  Один з них – мовляв тому, що його два сини були свого часу у складі дивізії СС «Галичина», що становило неабияку загрозу для їхнього життя. Отже, своєю співпрацею о. Г. Костельник хотів убезпечити сім’ю від переслідувань. Проте цей міф руйнує той факт, що на момент підготовки Львівського псевдособору сини отця вже давно були в еміграції, тобто в безпеці. Більше того, мене здивував ще один факт – молодший син о. Г. Костельника Богдан був ув’язнений за радянської влади, а згодом розстріляний у 1941 році. І з документів та переписки виходить, що отець знав про ув’язнення сина, але йому не було відомо про розстріл.

Своєрідним міфом також була і та думка, що о. Г. Костельник хотів очолити УГКЦ в СРСР. Він справді був амбітним і вбачав свою місію у справі «возз’єднання», проте не до кінця погоджувався з діяльністю радянських спецслужб. До прикладу, отець хотів самостійно їздити по єпархіях з виступами про перехід на православ’я, проте йому це не вдавалося – завжди мусив бути агент. В свідченнях священиків часто можна прочитати, що о. Г. Костельник був вибуховим емоційно і часом міг прийти у неспівмірну ярість, коли хтось виступав проти «підпису православ’я». Взагалі важко достеменно сказати, чи о. Гавриїл діяв з переконань глибоко ідейних («восточництва»), чи задля «збереження Церкви», як він висловлювався на зборах Ініціативної групи, оскільки кримінальної справи на нього не було заведено. Усе, що нам доступно, окрім його праць, – це документи радянських спецрозвідок, доносів, розвідки УПА, інтерв’ю-спогади священиків підпільної УГКЦ».

IMG_2362-2О. Зброжко також згадала про радянський міф, створений довкола вбивства о. Г. Костельника. Ця версія говорила про те, що так званий атентат (термін, який вживали на позначенні вбивств ОУНівцями тих, хто провадив, на їхню дуку, антиукраїнську діяльність) був нібито здійснений членом ОУН на знак помсти за «возз’єднання», а вбивця відразу ж після скоєного покінчив із собою.

«Такий міф міцно закріпився, але цікавий у цій справі той факт, що в день перед смертю з о. Гавриїла зняли його особисту охорону, – пояснила дослідниця. – А свідчення одного з очевидців цього вбивства показало, що біля Преображенської церкви, звідки виходив о. Г. Костельник, стояла чорна машина, з якої потім і пролунав постріл у вбивцю. Цю ж версію підтверджував історик та учень о. Гавриїла Ярослав Дашкевич. До того ж, промовистим є й той факт, що одна з останніх праць отця Костельника подавала досить негативний образ «православного попа». Не складно здогадатися, що в останні роки свого життя, після псевдособору отець був дещо розчарований результатом співпраці з радянською владою, якій він вже не був потрібний після 1946 року».

Іншу модель у стосунках з радянськими спецслужбами обрав о. Йосиф Кладочний, який був довіреним митрополита Андрея Шептицького. Це була «адаптаційна модель» поведінки, за визначенням О. Зброжко.

IMG_2396-2«На перший погляд, виглядає дивним, що у 1945 році після першого арешту та однієї доби утримання, отець відразу ж погодився на співпрацю з органами КДБ, – розповіла дослідниця. – Та насправді о. Й. Кладочний вирішив, як би це дивно не звучало, використати цю співпрацю на користь підпіллю УГКЦ. Відомо, що під час доносів чи допитів отець зумисне відкривав неповну інформацію, або таку, що вже була відома органам, навіть вдавався до перекручування інформації чи заплутування слідства. Паралельно отець допомагав підпільним священикам створювати фіктивні паспорти для виїзду закордон».

Зрештою, невдовзі спецслужби виявили недовіру «інформатору» і засудили його на 8 років таборів. Звідки його звільнили на декілька років раніше за зразкову поведінку. Він повернувся до Львова і працював вантажником на швейній фабриці. Згодом, у 1980-х роках прийняв монаший постриг Студитського уставу. Проте підпільні священики ставилися до о. Й. Кладочного з осторогою і неоднозначно. Деякі вважали отця зрадником, не розуміючи його «адаптивної моделі», завдяки якій йому вдавалося певною мірою приховувати діяльність підпілля УГКЦ та допомагати окремим священикам та їхнім родинам.

Зовсім відмінною від двох попередніх є «конфронтаційна модель» поведінки о. Миколи Хмільовського, який був парафіяльним священиком у с. Мшана Городоцького району Львівщини, а в підпіллі УГКЦ – капітульним вікарієм Львівської архиєпархії.

«Цей отець категорично не хотів йти на співпрацю зі спецслужбами та активно відстоював право на діяльність УГКЦ в підпіллі, – зазначила О. Зброжко. – Вже досить промовистим виглядає той факт, що його кримінальна справа складалася з п’ятьох томів. Приводом до його ув’язнення стали знайдені в помешканні послання Андрея Шептицького, твори Ю. Горліса-Горського та історика Д. Дорошенка».

IMG_2407-2На час ув’язнення о. М. Хмільовський мав 70 років і, зрозуміло, що зважаючи на свій вік, він міг поступитися тиску радянських допитів. Проте цього не сталося, натомість згадують, що навіть у в’язниці отець проводив активну душпастирську діяльність. Коли о. М. Хмільовський повернувся з ув’язнення у 1954 році, то селяни приходили до нього додому на підпільні богослужіння.

Сьогодні в музеї-меморіалі «Тюрма на Лонцького» у Львові збережена камера, в якій утримували священика.

Зрозуміло, що представлені вище історії не є вичерпними і повними, таких «моделей», як і їхніх передісторій, є безліч. Задекларовано, що всі три герої сповідували нібито одну мету – добро Церкви. Але кожен обрав відмінні методи для досягнення спільної мети. Тому в дослідженні порушеної теми важливо намагатися зрозуміти, в яких обставинах було підпільне священство в умовах переслідування радянської влади усіх «упорствующіх» системі. У цьому питанні цінним був би аналіз особливостей та специфіки роботи радянської агентури по відношенню до справи заборони УГКЦ в СРСР. На жаль, поки що повне ґрунтовне дослідження агентурних документів радянських спецслужб у історіографії підпілля УГКЦ відсутнє. Це також зумовлено й тим, що більшу частину агентурних документів знищували, у першу чергу, зі зміною влади. Не складно здогадатися, що останній процес «нищення документів» був особливо бурхливим наприкінці 1990-років у зв’язку із розпадом СРСР.

Ніна ПОЛІЩУК. РІСУ

Фото – Дмитро Шацький

Фотогалерея

Головна | Історія кафедри | Контакти

Кафедра церковної історії Українського Католицького Університету © 2014. Всі права захищені.

Home | History of department | Contacts

Church History Department of the Ukrainian Catholic University © 2014. All Rights Reserved.